Залізничний транспорт Європи
Залізничний транспорт у Європі характеризується різноманітністю, як технічною, так і інфраструктурною.
Залізничні колії в Західній та Центральній Європі добре розвинені та знаходяться у хорошому стані. У Східній, Північній та Південній Європі часто спостерігаються проблеми з покриттям або інфраструктурою. Електрифіковані залізничні мережі працюють з безліччю різних напруг змінного та постійного струму, що варіюються від 750 до 25000 вольтів, а системи сигналізації відрізняються від країни до країни, перешкоджаючи транскордонному руху.
Європейський Союз націлений на спрощення транскордонних операцій, а також на створення приватний залізничних компаній для забезпечення конкуренції з національними залізничними компаніями. Держави-члени ЄС змогли відокремити надання транспортних послуг та управління інфраструктурою за допомогою директиви № 2012/34/EU «Single European Railway Directive 2012» . Зазвичай національні залізничні компанії розділяються на окремі підрозділи або незалежні компанії для інфраструктури, пасажирських та вантажних перевезень. Пасажирські перевезення можна розділити на міжміські та приміські. Тому що приміські підрозділи часто забезпечують соціальні функції (тому часто є збитковими), тоді як міжміські перевезення зазвичай працюють без субсидіювання.
У Європейському Союзі пасажирські залізничні перевезення зросли на 50% у період між 2021 та 2022 роками, причому показник у 2022 році у пасажиро-кілометрах був трохи нижчим, ніж у 2019 році.[2] Очікується, що ця тенденція збережеться, і в залізниці Європейського Союзу будуть здійснені швидкі інвестиції.
Загалом лише близько 18% європейських вантажів переміщується залізницею; у деяких країнах, наприклад у Франції, цей відсоток значно нижчий, але значно вищий в інших країнах, зокрема в Литві, де понад 70% внутрішніх вантажів перевозиться потягами.
Європейський покажчик ефективності залізниць станом та 2017 рік класифікував результати діяльності національних залізниць наступним чином:[3]
- Перший рівень: Швейцарія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Австрія, Швеція та Франція.
- Рівень другий: Велика Британія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Чехія, Норвегія, Бельгія та Італія.
- Третій рівень: Литва, Словенія, Ірландія, Угорщина, Латвія, Словаччина, Польща, Португалія, Румунія та Болгарія.
Оскільки більшість залізниць Європи використовують колії шириною 1435 мм. Цю ширину також використовують у деяких інших країнах, наприклад, на Піренейському півострові. В країнах, території яких раніше входили до складу Російської імперії та Радянського Союзу: поширена широка колія. Наприклад, країни Східної Європи, такі як Росія, Україна, Вірменія, Молдова, Білорусь, Фінляндія та країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва) використовують ширину колії 1520 мм або 1524 мм (також відому як російська колія). В Іспанії та Португалії ширина колії 1668 мм (також відома як Піренейська колія). Головною причиною різної ширини колії між країнами була ідея запобігання руху поїздів із ворожих країн. Конкуренція між залізницями та переваги тої чи іншої ширини колії також відігравали роль у різних стандартах. Ірландія використовує стандарт колії шириною 1600 мм, який в Ірландії називають «ірландською колією» (але Ірландія це острів без зовнішніх транскордонних зв'язків).
- ↑ OECD Passenger transport. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 2 грудня 2020.
- ↑ Railway passenger transport statistics - quarterly and annual data. ec.europa.eu (англ.). Процитовано 1 листопада 2024.
- ↑ the 2017 European Railway Performance Index. Boston Consulting Group. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 2 грудня 2020.
